середа, 22 квітня 2015 р.



8 травня - в Україні День пам'яті та примирення
9 травня - День Перемоги



Олесь Гончар Танкіст Сніги! Не сніги, а ріллі, Наорані смертю за мить. І хлопець – одне вугілля – Біля танка свого лежить. Руку підняв до неба. Крик занімів на вустах. Бо жити б йому ще треба В незайманих десь містах, Ще б чути довкола себе Той гомін прекрасних міст. Бунтуючи, зняв до неба Чорний кулак танкіст. І руки його обгорілі Не хочуть такого кінця! І зуби аж сяють білі На спаленій масці лиця! Бо то ж недомріяна мрія, То ж вірність його комусь – Напис на танку біліє: «Жди – я вернусь!».
*****
Ліна Костенко
Мій перший вірш написаний в окопі,  на тій сипкій од вибухів стіні,  коли згубило зорі в гороскопі  моє дитинство, вбите на війні.  Лилась пожежі вулканічна лава.  Горіла хата. Ніч здавалась днем.  І захлиналась наша переправа  через Дніпро – водою і вогнем.  Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.  Хрестилась баба, і кінчався хліб.  Двигтів отой вузесенький окопчик,  де дві сім'ї тулились кілька діб.  О перший біль тих не дитячих вражень,  який він слід на серці залиша!  Як невимовне віршами не скажеш,  чи не німою зробиться душа?!  Це вже було ні зайчиком, ні вовком – кривавий світ, обвуглена зоря! – а я писала мало не осколком  великі букви, щойно з букваря, – той перший віршик, притулившись скраю,  щоб присвітила поночі війна.  Який він був, я вже не пам'ятаю.  Снаряд упав – осипалась стіна. 
*****

Немає коментарів:

Дописати коментар